3, 2, 1...

Людино, ти не вивчила уроку власного існування! Ні з війн, ні з катастроф, ні з геноцидів, масових ідеологій та численних революцій. Скільки б не було вчителів, слів і доктрин — усе це знову й знову веде до самознищення, чи не так? Ми чемно слухаємо, погоджуємось, пишемо книжки, видаємо нові закони, створюємо актуальні меми, над якими не втомлюємося сміятись, але потім знову повторюємо те саме.

Світ набуває вигляду постапокаліптичної декорації, у якій люди по колу грають одну і ту саму пʼєсу. Руїни цивілізації у цьому театрі – не метафора, а реальний ландшафт сьогодення, де абсурд єдиною чесною формою існування.

Вистава за антип’єсою Ежена Йонеско «Урок». Скромна учениця приходить до професора на приватне заняття. Спершу – арифметика та граматика, але згодом звичайний урок починає перетворюватись на дуель: мова стає знаряддям влади, знання – формою насильства, а навчання – механізмом підкорення, а те, що мало просвітлювати, перетворюється на пітьму.

Ми стаємо свідками не просто картин ускладненої чи кризової свідомості - це і є свідомість, яка руйнується та розпадається перед нами в реальному часі. Чи здатне людство в абсурді, в якому живе, зробити роботу над помилками? Чи це і є кінець цивілізації?

Провокативна комедія про те: чи стане пошук сенсу, без жодної гарантії його знайти, найголовнішим сенсом сьогодення.